ОБДЕ́РТИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до обде́рти. Швидко ми налічили сім стовпів, на котрих дерево було обдерте смугами завширшки на два пальці (Н.-Лев., II, 1956, 390); Хати вже були обдерті, розбиті, переповнені пилом (Коцюб., II, 1955, 89); // у знач. прикм. Деякі [ріпники] в обдертих, зароплених сорочках.. їдять хліб (Фр., І, 1955, 155); Посеред камери.. стояв маленький іконостасик з рядом старих, потемнілих образів в обдертій позолоті (Вас., І, 1959, 202); // обде́рто, безос. присудк. сл. Руки. починають щеміти від цього ізоляційного скла, що й тут по палубі всюди валяється купами.. Все порвано, порубано, обдерто (Гончар, Тронка, 1963, 239).
2. у знач. прикм. Одягнений у лахміття, в дірявий, поношений одяг; обшарпаний. Семерко дітей усякої масті, але однаково обдертих і без шапок хлипали та заводили на всі голоси (Дн. Чайка, Тв., 1960, 70); Чия тота крайня хата коцюбов [коцюбою] підперта? Чи не тої дівчиноньки, що ходить обдерта? (Коломийки, 1969, 108).
3. у знач. прикм., перен. Убогий, знедолений. — Скажи нам, чого це від вас, з Туреччини, тісниться до нас така сила обдертого робучого [робочого] люду..? (Коцюб., І, 1955, 294); Тут сорок літ тому ішли більшовики… Ці посланці робочих мас Росії, Її обдертих сіл, її фабричних міст (Бажан, Роки, 1957, 214).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 482.