ОБЕЗЧЕ́ЩУВАТИ, ую, уєш, недок., ОБЕЗЧЕ́СТИТИ, ещу, естиш, док., перех., рідко,
1. Неславити, ганьбити. Сивина віків створювала найкращі пісні про кохання навіть тоді, коли його обезчещувало хтиве право першої ночі (Стельмах, І, 1962, 260); [Сидір Свиридович:] Коли ви, Свириде Йвановичу, ..так обезчестили нашу сестру й небогу, то я не хочу мати такого зятя (Н.-Лев., II, 1956, 529).
2. Те саме, що збезче́стити 2. Пригадувалося [Василеві] все, що він чув про життя князя. Згадалися десятки дівчат, яких він обезчестив (Хотк., І, 1966, 115).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 488.