ОБЛУ́ДЛИВИЙ, а, е, рідко. Те саме, що облу́дний. Невже повік уділом буде твоїм Укрита злість, облудлива покірність Усякому..? (Фр., XII, 1953, 481); Його я знаю добре з характеру, з лиця. Отруйні зуби кобри, Облудливі слівця! (Павл., Бистрина, 1959, 131).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 530.