ОБЛЯ́ПАНИЙ, а, е, розм. Дієпр. пас. мин. ч. до обля́пати. Де не взялась Свиня І стала чухать об драбину Багном обляпаную спину (Гл., Вибр., 1951, 159); Був обляпаний увесь, бо пішки йшли обіч дороги і машини весь час оббризкували нас болотом (Хор., Ковила, 1960, 25).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 532.