ОБМ’Я́КЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до обм’я́кнути. Козак закинув їм руки на плечі і придавив їх усією вагою обм’яклого тіла (Панч, Гомон. Україна, 1954, 225); Серце його взялося такими кольками, що він зупинився, притиснув до грудей велику, обм’яклу раптом руку (Шиян, Баланда, 1957, 257).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 544.