ОБМА́НЕНИЙ, ОБМА́НУТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до обману́ти, обмани́ти. І ще обманені бджоли падають на червоні яблука.., гадаючи, що це квіти (Стельмах, Над Черемошем, 1952, 290); Привіт же мандрівцям, обманеним і гнаним, Що знов до рідної вертаються тропи І новий, гострий плуг пускають рідним ланом (Рильський, Поеми, 1957, 24); Серце жіноче.. було обмануте в своїх надіях (Л. Янов., І, 1959, 398); // обма́нуто, безос. присудк. сл. І вже було ніколи не скаже, що його обмануто (Кв.-Осн., II, 1956, 229).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 534.