ОБМЕ́ТАНИЙ, а, е,
1. Дієпр. пас. мин. ч. до обмета́ти. * Образно. Якась лагідна радість ворушилася біля серця дівчини, .. і навіть непривітні, грубо обметані зморшками очі Корнія Безбородька не руйнували її гадок (Стельмах, І, 1962, 148).
2. у знач. прикм., розм. Який має великий життєвий досвід; бувалий. Шенчик — бувала, обметана.. людина, сторожка, хитра й лукава (Коч., І, 1956, 139).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 537.