ОБНАДІ́ЙЛИВИЙ, а, е, розм. Який подає, вселяє надію на що-небудь. На підгірній дорозі змайнуло враз могутнє світло прожектора.. Подавав комусь умовний знак, вістку якусь обнадійливу чи пересторогу (Гончар, Циклон, 1970, 197).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 545.