ОБНОВЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш і ОБНО́ВЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ОБНОВИ́ТИ, новлю́, но́виш; мн. обно́влять; док., перех.
1. Усуваючи пошкодження, руйнування і т. ін., надавати чому-небудь старому вигляду нового; оновляти. Поки він обновлював хату знадвору, мати оздоблювала її зсередини (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 473); Переїхавши на Україну, Єремія на диво обновив предківський замок (Стор., І, 1957, 366); Щеврик уже прилетів, уже обновив своє гніздечко (Тют. Вир, 1964, 202).
2. перен. Змінюючи, поліпшувати що-небудь, робити кращим когось. Спільна праця землю обновля (Криж., Під зорями.., 1950, 42); Ну, як, Степане? Що думаєш далі робити? Ти вже її, Соломію, не обновиш. Такою, як була, такою й зостанеться… (Кучер, Трудна любов, 1960, 136); // Відроджувати, оживляти. Зникне швидко пануюче горе: Обновить твою душу весна (Граб., І, 1959, 335); І хочеться знов їй себе обновити, Щоб все, як і спершу, вбачала вона, Щоб вірити знову і знову любити Могла вона (Сам., І, 1958, 50).
3. Замінювати новим що-небудь старе. Чому він, дурний, не схотів обновити старої на нову шкуру?! (Мирний, II, 1954, 104); // Змінювати внесенням нового, свіжого, поповнювати чимось іншим. [Меценат:] Без варварів не обійтися, бо ми вже мусим обновляти кров, знесилену від праці та розкошів (Л. Укр., III, 1952, 452).
4. розм., рідко. Вперше використовувати, застосовувати яку-небудь річ. Він зробив гостинний жест, запрошуючи гостя до круглого столика в кутку. Певне — коли ж і обновити цей круглий столик.., як не тепер? (Смолич, Мир.., 1958, 101).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 546.