ОБО́ЖНЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до обо́жнити.
2. у знач. прикм., перен., заст. Багатий, щедрий, благословенний. Мусульманин квапиться на широкі, обожнені водою й врожаями.. землі, зазіхає на обительські скрині, на спокій… (Ле, Міжгір’я, 1953, 62).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 548.