ОБО́ЗНИК, а, ч.
1. розм. Солдат, який служить в обозі (у 2 знач.). — Військо виїхало з села на облаву. Самі обозники залишилися (Стельмах, II, 1962, 182); І кожен в нас спеціаліст, І всякий шану має, Чи він обозник, Чи танкіст, Чи чоботи латає (Воскр., З перцем!, 1957, 34).
2. перен. Той, хто відстає, тягнеться позаду інших. У великій битві за врожай не повинно бути.. обозників (Рад. Укр., 12.УІ 1963, 1).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 549.