ОБОПІ́ЛЬНО. Присл. до обопі́льний. Не долюбляв тільки батько удови, що така вона своєумка непокірлива; не долюбляла і вона його — обопільно (Вовчок, І, 1955, 183); Приязнь зароджувалася між двома наче різними людьми обопільно (Ільч., Серце жде, 1939. 274).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 550.