ОБО́РА, и, ж. Відгороджена частина подвір’я з приміщеннями для худоби. Сонце сіло вже за гори, Як добігли до обори, Де багатий жив Охрім (Фр., XII, 1953, 18); Чутно, як худоба в оборах важко сопе та Гафійка нерівно дихає поруч Маланки (Коцюб., II, 1955, 48); Панський пастух мусить бути повсякчас при череді — літо на пасовиську, а в холодну пору року в оборі (Бурл., О. Вересай, 1959, 11); // За́города, загін. Колгоспні майстри зробили пересувну обору з щитів, обтягнутих металевими сітками. Сюди заганяли гусей на ночівлю (Рад. Укр., 3.ІV 1959, 2).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 550.