ОБРИ́В, у, ч.
1. Дія і стан за знач. обрива́ти1 2 і обрива́тися12, 4. — Я взявся усунути обрив, не вимикаючи струму (Гончар, III, 1959, 281); Віталій стояв і дивився, як Жорка Мацкевич.. виясняв, де стався обрив електромережі (Мур., Свіже повітря.., 1962, 124).
2. перев. мн. Обірваний шматок чого-небудь (пряжі, мотузки і т. ін.); обривок. Чимало обривів віскозної і капронової нитки накопичується в перемотувальних і текстильних цехах (Роб. газ., 21.VII 1964, 2).
3. Місце, де обірвано що-небудь (нитка, дріт і т. ін.). Телефоніст, тримаючись рукою за провід, проповз назад до села шукати обрив (Трубл., І, 1955, 43).
4. Місце, де круто спадає поверхня землі внаслідок обвалу і т. ін.; круча. Іду я тихою ходою, Дивлюсь — аж он передо мною, Неначе ди́ва виринають, Із хмари тихо виступають Обрив високий, гай, байрак (Шевч., II, 1963, 41); Марусі було невесело. Чужа всім, віддалялася, сідала над обривом скелі і думала (Хотк., II, 1966, 202); Кінець льодовика являв собою стрімкий обрив висотою в 10 метрів з прозоро-голубого льоду (Видатні геогр. відкр.., 1955, 17).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 564.