ОБРО́ТЬ, і, ж. Вуздечка без вудил для прив’язування коня. Украли в Козака коня; А Козака об тім журба напала, Що на коні оброть новісінька пропала!.. (Бор., Тв., 1957, 155); Іржуть тихенько гарячі коні, І рвуть оброті, і в землю б’ють (Рильський, II, 1960, 220); * Образно. Міцну порвали ми оброть, Закинуту на нас в негоду (Павл., Бистрина, 1959, 49).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 571.