ОБРУЧЕ́ВИЙ, а, е. Признач. для виготовлення обручів (у 1 знач.). В кутку хизувалася своїми столітніми квітами на зелених боках окована обручевим залізом скриня (Руд., Вітер.., 1958, 78).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 573.