ОБРЯ́Д, у, ч. Сукупність установлених звичаєм дій, пов’язаних з побутовими традиціями або з виконанням релігійних настанов. З якимось священним трепетом підкладала Маруся вогонь. Таїнство обряду захоплювало (Хотк., II, 1966, 26); Настрій, що оповив нашу кімнату, скоріше підходив би під похоронний, ніж весільний обряд (Вільде, На порозі, 1955, 115); Впровадження нових громадських, родинних обрядів і свят — це.. боротьба за нову людину, її світле майбутнє (Нар. тв. та етн., 1, 1967, 109); // заст. Сукупність установлених церквою культових дій. Він причепився до священика, що хоче перейти на латинський обряд, говорив, що його батько чи дід був латинником, зайшов в Карпати з Мінської губернії й тут прийняв унію (Н.-Лев., II, 1956, 407).
2. заст. Церемо́нія. Послів кликнули до громади, І, виповнивши всі обряди, Латин прорек такий приказ (Котл., І, 1952, 274); В означеній годині розпочався обряд відслонення пам’ятника (Кобр., Вибр.. 1954, 186).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 574.