ОБРІ́К1, ро́ку, ч., розм. Дрібно посічена солома з вівсом, дертю і т. ін. для годівлі коней. Чорні очі, пора спати, Завтра рано треба встати, Коникові обрік дати (Укр.. лір. пісні, 1958, 238); Степан видавав сам обрік і був завсігди при тому, як наймит перемішував овес із січкою (Круш., Буденний хліб.., 1960, 46).
Обрі́к гра́є в кому, жарт. — хтось занадто бадьорий, життєрадісний. — Робота в тебе, як в огні горить, тільки наймити чогось наче з тіла спали. — Ото й добре!.. — Не буде в них обрік грати, будуть слухняніші та смирніші (Н.-Лев., III, 1956, 296).
ОБРІ́К2, ро́ку, ч., заст. Урочиста обіцянка, клятва; моральне зобов’язання. Обрік даю більше цього не робити (Сл. Гр.).
Обро́ком обректи́ся — взяти на себе якесь моральне зобов’язання з релігійних мотивів.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 568.