ОБСКО́ЧИТИ, чу, чиш, док., розм.
1. перех. Швидко оточити кого-, що-небудь. По двох тижнях ватагу в її лісовій криївці обскочили три роти солдат (Фр., IV, 1950, 377); // Несподівано обступити з усіх боків. Коли приїхав [Матвій] у велике, чуже місто, то обскочили його якісь панки і кожний тягнув до себе (Ірчан, II, 1958, 250).
2. перех. Обігнати, випередити одним скоком, стрибком. Козаків кінь, ніби вчув отаманову команду, притьмом обскочив гайдука наліворуч (Панч, Гомон. Україна, 1954, 32); // перен. Випередити в чомусь кого-небудь. — Хто вам дозволив брати Вінницю? .. І тобі не соромно? Обскочив начдива (Довж., І, 1958, 177).
3. неперех. Відстати, відскочити. Хто од слова одскочить, коло того шкура обскочить (Номис, 1864, № 10670).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 579.