ОБСТУ́КУВАТИ, ую, уєш, недок., ОБСТУ́КАТИ, аю, аєш, док., перех.
1. Стукати по поверхні в багатьох місцях, усюди. Узяв [Микола] залізний ломик і почав обстукувати стіни, стелю, перевіряючи, чи не відірветься під час роботи якийсь шматок (Ткач, Плем’я.., 1961, 329); Коли брусок встановлять і легенько затиснуть в лещатах, його треба обстукати.. молотком, після чого вже можна до кінця затиснути його лещатами (Метод. викл. фрез. спр., 1958, 239).
2. з чого. Стукаючи об що-небудь, струшувати сніг, багно і т. ін. Хлопець, обстукуючи з чобіт сніг, пожалкував: — Була позавчора пороша… і не пощастило за ділами попоходити з рушницею (Сміл., Зустрічі, 1936, 210).
3. мед. Досліджувати, визначати стан внутрішніх органів по звуках, утворюваних легким постукуванням молоточка чи пальців по тілу. Лікарка його обстукала й за руку одвела до поліклініки (Ю. Янов., II, 1954, 102).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 587.