ОБТРІ́ПАНИЙ, а, е, розм.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до обтріпа́ти. Сагайда захоплено дивився на своїх однополчан.. Обтріпані в походах обмотки, вигорілі, вилинялі гімнастьорки, прості, одверті обличчя (Гончар, III, 1959, 328).
2. у знач. прикм. Пошарпаний, подертий, витертий від тривалого або недбалого носіння, використання. По вікнах — сумом оповиті темніють оберемки школярських букварів: старі, розбиті, обтріпані (Вас., І, 1959, 359); Вона одягнена в погане, довгополе, обтріпане пальто (Мик., І, 1957, 345); * Образно. Дівчатка складали в торбу свої саморобні ляльки, якісь пуделечка.., букваря і обтріпану казочку про вовка й лисичку (Кучер, Голод, 1961, 399).
3. у знач. прикм. У поношеному, пошарпаному одязі; обірваний, обшарпаний. Із усіх боків станції з криком і свистом біжать такі самі обтріпані, брудні хлопчаки (Перв., Земля.., 1930, 29).
4. у знач. прикм., перен. Замучений, виснажений. Марусю діти стягли, а свекруху — життя, і обидві засмикані, обтріпані, як конопля (Григ., Вибр., 1959, 335).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 592.