ОБТІЧНИ́Й, а́, е́.
1. техн. Який виявляє найменший опір зустрічному потокові рідини або газу (про форму літака, автомобіля, підводного човна і т. ін.). Не чути звуку [літака], лише видно обтічний риб’ячий силует його, потім нарешті долинає і звук (Гончар, Тронка, 1963, 199); Дельфін рухається у воді так швидко завдяки ідеальній обтічній формі, невеликій питомій вазі, сильному хвосту, а також особливому мастилу, яке виділяється залозами цієї тварини (Ком. Укр., 11, 1964, 49).
2. перен., розм. Який нікого не зачіпає; нечіткий, далекий від суті справи. Обережний, обтічний виступ.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 591.