ОБУ́ТИЙ, а, е, рідко,
1. Дієпр. пас. мин. ч. до обу́ти. Вона, вигідніше сівши в.. кріселко і простягши свої маленькі ніжки, обуті в шовкові пантофлі, прийняла журливо-поважний вид (Хотк., І, 1966, 51); А це як прийшов [Юхим], як упав отак, як є, — обутий, вдягнутий, та й як умер (Головко, II, 1957, 332).
2. у знач. прикм. Забезпечений взуттям. Замуштрували москалі; Нагодовані, обуті І кайданами окуті (Шевч., І, 1951, 245).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 598.