ОБХВА́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ОБХВАТИ́ТИ, вачу́, ва́тиш, док., перех., розм., рідко. Те саме, що обхо́плювати. — Андрюша! Натомився, голубчик, заснув! — обхвативши руками за шию, воркувала над їм [ним].. пані приставша (Вас., І, 1959, 297); Ставила [мати] тую картоплю до печі. Брачку діставши, знизу чавун обхватила й посунула глибше (Тич., І, 1957, 256); — Зліза-ай! — стиха почулася команда. Обхватили флігель. Брязнули шибки. Вибухнув постріл, ще… З кімнат почулися крики й біганина (Головко, І, 1957, 81); Чорна сукня міцно обхвачувала її повні плечі й зменшувала повну її постать (Н.-Лев., II, 1956, 77); Коц ізсунувся був з тапчана і впав на землю; його [Василя] обхватив холод, мов залізні кліщі (Фр., І, 1955, 173).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 598.