ОБЦЯЦЬКО́ВАНИЙ, а, е, розм. Дієпр. пас. мин. ч. до обцяцькува́ти. На тій булаві — шапка-невидимка, дорогоцінними камінчиками в п’ять рядів обцяцькована (Укр.. казки, 1951, 87); Обцяцьковані мідними головками цвяшків двері причинилися тихо, без скрипу (Мушк., Серце.., 1962, 84); Дві його [собору] землисто-чорні вежі, величні, похмуро красиві, здіймалися до самого неба, обцяцьковані гулястими кам’яними прикрасами (Загреб., Європа 45, 1959, 344).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 602.