ОБЧУ́ХРАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до обчухра́ти. Посеред хлібів біліла розвалена залізнична будка, навколо якої стирчали обчухрані снарядами стовбури дерев (Гончар, III, 1959, 23); — А ото, — я показала на обчухраного молодого бука, — а ото ваша ганьба (Чаб., Стоїть явір.., 1959, 153); * Образно. — Забудеш рідний край — тобі твій корінь всохне. Вселюдське замовчиш — обчухраним зростеш (Тич., II, 1957, 121); // обчу́храно, безос. присудк. сл. Хата.. з усіх боків лободою заросла. А біля порога на лободі листя обчухрано… (Руд., Вітер.., 1958, 12).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 604.