ОБІ́ДНІЙ, я, є. Прикм. до обі́д. Приходжу додому, їм нашвидку 1 обідню порцію — невеликий шматок м’яса (Коцюб., III, 1956, 147); Андрій прокинувся пізно. Крізь відчинене вікно землянки знадвору вже віяла обідня спека (Гур., Наша молодість, 1949, 45); Сіли [Панас і Митро] на коні охляп та й поїхали. Було це в снідання, а так в обідню пору вже й вернулися обидва (Головко, II, 1957, 296); // Признач. для обіду, споживання їжі. Розмова ця сталася в цеху під час обідньої перерви (Ле, Право.., 1957, 35); Вечорами до мами приходило кілька тьоть, і вони сідали довкола обіднього столу (Смолич, II, 1958, 21); Минав ранок — наступав у німців обідній час — можна було й собі на часину зітхнути вільніше (Збан., Єдина, 1959. 121); // Який має місце, відбувається після обіду (у 1 знач.). Коли раз пані пробудилася по обідньому сні, щось мовби шепнуло їй, щоби вона пішла подивитись, що роблять діти (Кобр., Вибр., 1954, 87).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 503.