ОВА́Л, а, ч. Фігура, що має вигляд витягнутого круга. Де не піду — півкруг. Де не стану — овал. Пругами хмари оспи́нились. Колесом лист по дорозі (Тич., І, 1957, 142); // Обрис чого-небудь, що нагадує таку фігуру. По дорозі стрічались дівчата, провінціальні кози, з блиском вогкого ока, з свіжим овалом обличчя, еластичними рухами тіла (Коцюб., II, 1955, 284); Він побачив на грудях у матері металевий значок із червоною розеткою, з маленьким портретом Леніна в овалі (Донч., VI, 1957, 111).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 610.