ОГИ́ДНИЙ, а, е.
1. Який викликає почуття огиди. Навіть Адась почув, що ціла та розмова була якась огидна, і перестав усміхатися (Фр., VII, 1951, 71); Мене моїм чуттям природа напоїла, А я його таю, бо люди загудуть І чистую любов, що дух заполонила, Огидною розпустою назвуть (Крим., Вибр., 1965, 48); Огидне безволля взяло молоду жінку (Горд., II, 1959, 236).
2. Ганебний, підлий. Ленін викрив огидну, зрадницьку роль опортуністичних вожаків II Інтернаціоналу, як агентури імперіалістичної буржуазії в боротьбі проти міжнародного робітничого руху і Радянської Росії (Біогр. Леніна, 1955, 228).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 613.