ОГЛАШЕ́ННИЙ, а, е.
1. розм. Який поводиться безглуздо, недоладно, шумно; божевільний. Тут як зарегочеться народ, і..: — Тю-тю, дурний! Та то не живий [солдат], то намальований. Хіба тобі повилазило? Отто, оглашенний, не розбере!.. (Кв.-Осн., II, 1956, 19); Вже ніяка либонь сила не могла одірвати від мотузків безпутнього батька Лукії, оглашенного дзвонаря (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 380); * У порівн. Начальник [станції] в сінях знов кричав, мов оглашенний (Фр., X, 1954, 196).
2. церк. Оголошений готовим, бажаючим прийняти християнство. [Люцій:] В громаді нашій він не оглашенний, та ще й не знає він науки віри (Л. Укр., II, 1951, 500).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 614.