ОГЛУ́ШЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до оглуши́ти. Оглушений і осліплений блискавкою, Іван спинився, закрив очі рукою (Кол., Терен.., 1959, 369); — Коли говорять не дуже голосно, я все можу розуміти і трохи можу розмовляти, — повільно відповів гість і потер рукою оглушене вухо (Собко, Звич. життя, 1957, 273); Іноді і сам падав [Федір] замертво, оглушений шворнем (Гончар, Таврія, 1952, 17); Рифка.. сиділа, оглушена тими словами свого мужа (Фр., V, 1951, 397); * Образно. Він щодня похмеляється в селі або в місті й підібрав собі для кумпанії таких же випивак.. Ходять день у день оглушені самогоном, займатися господарством їм ніколи (Козл., Сонце.., 1957, 24).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 614.