ОГНИ́ВО, а, с.
1. заст. Сталева пластинка в замку кремінної рушниці, об яку вдаряється кремінь.
2. заст. Кресало. У Людну палату увійшло кілька чоловік — в темних свитках, підперезані широкими ремінними поясами, з кишенями на них для ножів, огнива, солі (Скл., Святослав, 1959, 38); * Образно. Дощик, дощик голубий, Колосків не оббий Зливами-приливами, Хмарами-огнивами (Мал., Звенигора, 1959, 30).
3. діал. Кожен з чотирьох стовпів, на яких тримається покрівля оборогу. * Образно. Літературна мова.. робиться справді репрезентанткою національної єдності, спільним і для всіх діалектів рідним огнивом, що сполучає їх в одну органічну цілість (Фр., XVI, 1955, 338).
4. діал. Кільце. Пружини старого годинника тріскали й відлітали колісця й дрібні огнива ланцюжка розкручувались у різні сторони (Кобр., Вибр., 1954, 9).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 617.