ОГРЯ́ДНИ́Й, огря́дна́, огря́дне́. Дебелий, міцний поставою; кремезний. Чує кішка, де сало лежить: одно те, що дівка здорова, молода, огрядна, чорнобрива, повновида, а худоби-худоби — так батечки! (Кв.-Осн., II, 1956, 154); Жінка в його нижченька за його, тільки огрядніша якась, Палажкою звуть (Тесл., Вибр., 1936, 132); В хату швидко заходить огрядна крижаста дівка (Вирган, В розп. літа, 1959, 294); // Товстий, опасистий. Його цікавила та дивна пара — огрядний, вайлуватий чоловік і його ставна й гнучка молода дружина (Ле, Міжгір’я, 1953, 21).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 622.