ОДЕРЕВІ́ТИ, і́ю, і́єш, док.
1. рідко. Те саме, що одерев’яні́ти. [Микола:] А знаєш, як я його [жандарма] побачив, то зразу одеревів на місці (Фр., IX, 1952, 110).
2. спец. Набути властивостей деревини; отвердіти (про рослинні клітини).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 624.