ОДИНО́ЧКА, и
1. ч. і ж., розм., рідко. Те саме, що одина́к 1, 4. Бій уже закінчено. Іде перестрілка одиночок (Довж., І, 1958, 124); А я вже втратив усяку надію що встрелити. Цілив на табунці, гатив на одиночки, і мої постріли розривали повітря, не пошкодивши ані одну летючу тварину (Досв., Вибр., 1959, 437).
В одино́чку — окремо від інших; самотою. Жито мені говорило уранці: — Будь же на мене похожим, синочку, Бачиш, мільйони колосся в багрянці, Будь же мов колос, не стій в одиночку! (Мал., Запов. джерело, 1959, 49).
2. ж., розм. Тюремна камера для одного в’язня. [Дозорець:] Слухай сюди, Стефане! Попереджаю, що тільки помічу за тобою і тут що-небудь, так і знай — будеш в одиночці сидіти (Вас., ІІІ, 1960, 296); Василь не спав, ходив з кутка в куток камери, зупинявся, дивився на ті кілька зірочок, які видно було через загратоване вікно його одиночки (Скл., Карпати, II, 1954, 255).
3. спорт. Гоночний човен з одним веслярем. Тут були величезні вісімки, важкі й солідні, легкі четвірки і двійки, зовсім маленькі одиночки, стояли байдарки і каное (Собко, Матв. затока, 1962, 18).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 630.