ОДНОВІ́РЕЦЬ, рця, ч. Людина однакової з ким-небудь віри, релігії. В тій хвилі блиснула їм несподівана надія: за слідом противників побачили настигаючих своїх одновірців (Фр., VI, 1951, 85); Чи так боронять християн Їх одновірці, їх братове? (Сам., І, 1958, 135).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 633.