ОДНОМАНІ́ТНИЙ, а, е. Весь час однаковий, такий самий. Рівне, одноманітне цокання маятника коло годинника, тепло в хаті, тиша навкруги — все те наводило непереможну сонноту (Н.-Лев., І, 1956, 169); Одноманітна робота навела задуму на неї (Кобр., Вибр., 1954, 3). Дні йшли одноманітні, нудні й похмурі, як мжичка (Тулуб, Людолови, II, 1957, 257); Степ був одноманітний, безмежний, і ніщо не порушувало його тиші (Тют., Вир, 1964, 138).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 636.