ОДНООСІ́БНИЦТВО, а, с., розм.
1. Заняття власним, одноосібним господарством. — Оксень? Як же, пам’ятаю! Я й справді з ним колись волам панським хвости крутив, що ж це він так довго свого одноосібництва держиться? (Цюпа, Назустріч.., 1958, 436).
2. перен., розм. Нехтування принципами колективізму; прагнення відмежуватися від колективу.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 636.