ОДНОРУ́КИЙ, а, е. Який має одну руку; з однією рукою. До кузні увійшло ще двоє — худорлявий з жовтим обличчям дідусь і однорукий смерд (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 13); * Образно. Баштові крани — ці однорукі залізні велетні — подавали бетонні плити кудись під саме небо (Руд., Остання шабля, 1959, 22); // у знач. ім. однору́кий, кого, ч.; однору́ка, кої, ж. Той (та), у кого немає однієї руки. Б’є коня однорукий (Довж., І, 1958, 35).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 638.