одру́жування = побра́ння — єднання, парування через шлюб, вінчання (від старого «ставати одне одному дружиною» — про чоловіка та жінку; звідси у весільному обряді однокореневі — дружко, дружка, дружба); дієслова: одру́жувати[ся] = одружи́ти[ся] = побра́тися — відповідно «єднатися, парувати[ся]»; досить поширеними були форми, що відповідають одружуванню чоловіка (жені́ння) і жінки (віддавання, віддання) зокрема. Ми вкупочці колись росли, Маленькими собі любились, А матері на нас дивились Та говорили, що колись Одружим їх (Т. Шевченко); Удова, що бажає вдруге одружитися, надіва червоний очіпок (М. Номис); Доки не поберуться, любляться, а як поберуться, то судяться (М. Номис).
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 413.