ОДУ́МУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., ОДУ́МАТИСЯ, аюся, аєшся, док.
1. Відмовлятися, відступати після роздумів від попередніх, звичайно необачних намірів, планів і т. ін. Варвара не тільки відмовилася виїздити з Севастополя, але й добре нагримала на чоловіка. Вона навіть не одумалася і після виступу Олени Михайлівни Кулик у їхньому бомбосховищі (Кучер, Чорноморці, 1956, 463); — Одумайтесь, діду, поки є час! — схопився за голову вчитель (Стельмах, І, 1962, 451).
2. перев. док., розм. Опам’ятатися, отямитися. Не вспіли піщани одуматись, як приїздить сам вельможний у Піски (Мирний, І, 1949, 187); [2-га дівчина:] Мар’яно, що се ти заживо начала себе оплакувать? Одумайся! (Вас., III, 1960, 14).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 642.