ОДУРМА́НЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до одурма́нити. — Медосолодким вином одурманений ти. Воно шкодить Кожному, хто його п’є на всю пельку, не знаючи міри (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 360); Задихана, зворушена теплим прийомом, віталась [Неля] з ними [дітьми] хапливо, одурманена солодкою знадою руху, галасу й милого безголів’я (Вільде, Сестри.., 1958, 348); // у знач. прикм. Готові до безумного вчинку, стоять одурманені старовіри (Довж., І, 1958, 120).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 643.