ОДУХОТВО́РЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до одухотвори́ти. Від її юного образу, чистого й одухотвореного материнством, віє такою радістю, що вся кімната світиться і сяє (Довж., І, 1958, 111); Худе, бліде обличчя вуличної співачки було одухотворене високим натхненням, губи щось шепотіли, а з невидющих очей котилися сльози (Жур., Вечір.., 1958, 255).
2. у знач. прикм. Який виражає благородство, духовну красу, високі помисли, почуття і т. ін. Ніколи не бачив я більше одухотвореного лиця, як у цій хвилі лице цього молодого чоловіка (Коб., III, 1956, 222); Її рухи, хода — що частіше стежиш за ними, то більше гармонійними й одухотвореними здаються вони (Вільде, Винен.., 1959, 22).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 644.