ОЖИ́ННИК, а, ч. Кущі, зарості ожини. В березняку плелися колючі клубки ожинника, подекуди прокидалась міднокора малина (Збан., Над Десною, 1951, 34); Йонька вирізав добряче чубучилно і вже хотів повертатися назад, як побачив густий ожинник (Тют., Вир, 1964, 437).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 648.