ОЗИРА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ОЗИРНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., перех. Те саме, що огляда́ти 1, 2. Зінько озирав громаду і лічив (Гр., II, 1963, 357); От пішов я Город озирати. Там ніч, як день (Шевч., І, 1963, 246); Весело, впевнено озирали хлопці муровану свою цитадель на пропалених сонцем херсонських горбах (Гончар, II, 1959, 106); Влітку з вежі можна озирати весь урожай щедрої степової землі (Добр., Тече річка.., 1961, 11); Пріська підвела голову й озирнула хату (Л. Янов., І 1959 190).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 654.