ОЗЛИ́ТИ, лю́, ли́ш, док., перех. Ви́кликати злість, розлючення, роздратування; розізлити, розгнівати. Терпеливо зносила [невістка] дорікання, щоб не озлить матері (Горд., II, 1959, 236); // Зробити кого-небудь злим, злостивим. Бійка та скарги не відбили в Назара нахилу до всяких витівок, а навпаки, ще більше озлили хлопця (Збан., Переджнив’я, 1955, 205).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 655.