ОЗУВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ОЗУ́ТИ, у́ю, у́єш, док., перех. Те саме, що взува́ти. А мовчки долі, всемогучий, Дере порфіру на онучі І ніби морщить постоли, Плете, волоки, озуває (Шевч., II, 1953, 353); Панас Кандзюба світився. — Озуєм, Андрію, пана у постоли! — Аякже!.. (Коцюб., II, 1955, 75); Онохрій Литка накинув.. кожуха, озув босоніж чоботи, підійшов до вікна (Епік, Тв., 1958, 110).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 658.