ОЗІЯ́, ї́, ж., розм. Щось надто велике, незграбне (перев. про будівлю); громаддя. — Ну, та й капіталу ж тут угачено!..Скілько то його треба, щоб збудувати всю оцю озію [парову машину]..? (Мирний, IV, 1955, 330); Дівчина показала рукою на другий бік шляху. Там, далеченько, видно було якусь озію цегляну, клуні, ожереди… (Тесл., З книги життя, 1949, 13); І ледь вона торкнулась до замка, як перед нами двері розчинились. І ми зайшли в півтемну озію (Вирган, В розп. літа, 1959, 99).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 654.