О́ЙКАТИ, аю, аєш, недок., розм.
1. Викрикувати, промовляти "ой!". Люди стогнуть, ойкають (Н.-Лев., IV, 1956, 241); — Ой, як твої гладіолуси розпустилися! Тоня вже біля квітів, над кожною квіткою нахиляється, над кожною ойкає від захоплення (Гончар, Тронка, 1963, 167).
2. перен. Стискатися від якого-небудь сильного почуття, несподіванки; завмирати (про серце). Серце ойка, і лине спів, як даль весни (Сос., II, 1958, 349).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 659.