ОКАНТО́ВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до окантува́ти. Мокроус ловко вставив примружене око в скельце теодоліта, окантоване блискучою міддю (Стельмах, На.. землі, 1949, 236); Червоний, як після чарки, в бекеші, окантованій сивим смушком, саме розповідав [Митрофан] щось весело дядькам і сам голосно реготав з ними (Гончар, II, 1959, 152); Обабіч майдан, окантований кількома рядками дерев: клен, акація, берест, плакуча верба (Коз., Нові потоки, 1948, 44).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 660.